З 1999 року ця філія Музею історії міста Києва мала назву «Київський музей О.С. Пушкіна». 1 березня 2022 р. було підписано наказ, відповідно до якого вирішено змістити фокус Музею на той, що більше відповідає змісту колекції. Йдеться про Музей, який би розповідав історію київського побуту І пол. ХІХ ст., що відобразилося і в робочій назві філії. Після тривалої роботи колективу над новою концепцією, Вченою радою Музею затверджено нову назву — «Садиба на Кудрявці».

Місія VLL art gallery — створювати простір для розвитку та популяризації сучасного українського мистецтва. Ми надаємо митцям можливість для самовираження, допомагаємо глядачам відкрити їхнє бачення світу та сприяємо формуванню культури колекціонування в Україні. Галерея підтримує як досвідчених і визнаних авторів, так і молодих талановитих художників, роблячимистецтво доступним для кожного.

Кожний українець знає ім’я Михайла Грушевського. Дехто — знайомий з його працями. Більшість уявляє його державотворцем, і мало хто як людину, люблячого чоловіка і ніжного турботливого батька. Але не кожному пощастило побувати в гостинній оселі академіка, поринути в його наукову “лабораторію”, світ уподобань, відчути неповторну ауру великої дружньої родини. Ви маєте таку нагоду. Завітайте на Паньківську, 9 в Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського. Музей є філією Музею історії м. Києва.

Сучасна ділянка №57 на вул. Володимирській первісно була частиною великої садиби Першої чоловічої гімназії.  Музей споруджений у 1910–1912 рр. за проєктом та під керівництвом видатного українського архітектора П.Ф. Альошина. Триповерхова будівля має центральну у плані напівциліндричну частину, перекриту скляним сегментом куполу та два бічні ризаліти. У будинку музею був широко застосований новий будівельний матеріал – залізобетон у несучих конструкціях карнизу, амфітеатру та балконів, в міжповерхових перекриттях та сферичній стіні залу, що надало інтер’єрам легкості та простору. Однією з головних окрас будинку став багатофігурний рельєфний фриз на тему розвитку просвітництва, вирішений в образах античної міфології, виконаний за ескізами Л.А. Дітріха та В.В. Козлова. У 1937–1938 рр. виконана добудова дворових об`ємів за проєктом П.Ф. Альошина. Педагогічний музей був задуманий автором як монументальна громадська споруда у формах неокласицизму (або модерн-класицизму).

Для вітчизняної історії будинок має особливе значення, оскільки тут у 1917–1918 рр. працювала Українська Центральна Рада (УЦР) – вищий представницький орган України на чолі з М.С. Грушевським, яка провадила політику національно-територіальної автономії України.

Будинок зводився у декілька етапів і поступово отримав сьогоднішню складну конфігурацію плану. Незважаючи на різночасове будівництво, завдяки тому, що роботи вів один автор, дотримуючись єдиної класицистичної стилістики, будинок має цілісний архітектурний вигляд. Призначався для розташування жіночої Міністерської гімназії (Ольгинської), яка з 1894 р. містилась у будинку на вул. Терещенківській, 4.

Автор проєкту – П. Альошин. Будівництво споруди проводилось у кілька етапів і було завершено у 1927–1928 рр., коли будівлю передано у користування Всеукраїнської академії наук. 1936 р. надбудовано 4 поверх над частиною об’єму на вулиці Б.Хмельницького.

Будівля три- та чотириповерхова (через перепад рельєфу). У плані споруда складної конфігурації, внутрішнє планування коридорне. Цоколь облицьований червоно-брунатним гранітом, стіни цегляні, потиньковані. Композиційна структура споруди асиметрична, збагачена монументальним об’ємом на розі вулиць Володимирської і Б.Хмельницького, ризалітом з вежею з боку вулиці Б.Хмельницького, з боку вулиці Терещенківської – курдонером із центральним арковим проїздом.

У 1850-х рр. архітектор О. Беретті на замовлення київського генерал-губернатора збудував на пустирі, де стояли провіантські склади, двоповерховий будинок дівочого пансіону графині Є. Левашової. У 1891–1892 рр. надбудовано третій поверх (арх. К. Тарасов).

Розташований по червоній лінії вулиці. Цегляний, триповерховий на підвалі, має прямокутні окреслення трохи видовженого вздовж вулиці фасаду з невеликими бічними ризалітами з боку подвір'я. До правого ризаліту прилягає прибудова, що з'єднує будівлю з новими корпусами Президії НАНУ, розташованими на подвір'ї. Внутрішнє планування із центральними парадними сходами, що ведуть на другий і третій поверхи, має двобічну коридорну систему. Фасади виконані у стилі класицизму. Мотиви рисунку огорожі, деталі брами і хвіртки згодом було використано арх. П. Альошиним в огорожі Педагогічного музею.

Будинок чотириповерховий, цегляний, із підвалом, двосекційний, складної П-подібної конфігурації у плані, зі зрізаними кутами. За функціонально-планувальною структурою – типовий проєкт прибуткового будинку у стилі неоренесансу з використанням окремих барокових рис.

Перший поверх розчленовано великими вітринами, другий оформлено рустом. Два верхніх поверхи об'єднано спареними колонами коринфського й пілястрами доричного ордерів. У підвіконних вставках, на постаменті колон, в обрамленні лиштв вікон – ліпний орнаментальний декор. Балкони напівкруглої й прямокутної форм, оздоблені металевими гратами. Будинок вінчають карниз зі спареними кронштейнами у вигляді акантового листя і меандровий фриз.

Частина будинку з боку вул. Прорізної – шестиповерхова (первісно – п‘ятиповерхова), об'єм по вул. Володимирській – п'ятиповерховий (первісно чотирьохповерховий). Будинок трисекційний, Г-подібний у плані з мансардою. Будинок виконано у стилістиці історизму з елементами неоренесансної архітектури. Чолові фасади мають симетрично-осьову композицію. Їхні центральні вісі й фланги акцентовано ускладненими завершеннями у вигляді фігурних аттиків і дахових веж.

Будинок збудовано архітектурною фірмою Шимана та Гілевича на замовлення Григоровича-Барського.

У 1900–1910-х рр. у будинку мешкав Химиченко О.В. (1856–1947) – музикант, флейтист.

Будинок є складовою частиною унікального архітектурного комплексу початку Володимирської вулиці і Софійської площі. Фасади рустовані, по вертикалі членуються розкріповками, які завершуються невеликим вежами. Розкріповки оздоблені пілястрами коринфського та іонічного ордерів. Наріжну заокруглену частину пластично опрацьовано, прикрашено каріатидами, що підтримують балкон 3-го поверху. Парапети та балкони оздоблено металевими ажурними огорожами.

Будинок первісно триповерховий, у 1953 р. надбудовано четвертий поверх. Будинок цегляний, у плані Т-подібний, витягнутий у глибину ділянки, має тридільну функціонально-зоновану структуру. Споруджений у стилі модерн.

Будинок зведено для Київського відділу Селянського поземельного та Дворянського земельного банків. Ці взаємопов'язані урядові установи призначалися для здійснення більш гнучкої аграрної політики.

Будинок двоповерховий із мезоніном, перший поверх кам’яний, другий дерев’яний, на цегляному цоколі, потинькований. Первісний об’єм у плані прямокутний. Наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. з боку двору до основного об’єму прибудовано крила, які утворюють курдонер. Споруджений у стилі класицизму. Автор проєкту невідомий.

Особняк належав  графам Трубецьким з 30-х рр. ХІХ ст. Територія садиби, на якій розташований будинок, становить виняткову археологічну цінність. У 1975– 1976 рр. тут виявлено й досліджено поховання, капище, скарби ХІ–ХІІІ ст., рештки мурованої будівлі-ротонди ХІІ–ХІІІ ст.